Народився в сім'ї київського міщанина Лук'яна Власовича й Олени Григорівни Ведельських, можливо, у квітні, бо цього місяця, 13 і 29 числа за старим стилем, церква відзначає великомучеників Артемона й Артемія. Садиба родини Ведельських містилася на Подолі у парафії Різдво-Предтечинської (Борисоглібської) церкви. Хата з городом і садком стояла на розі сучасних вулиць Братської та Андріївської. Тут Ведель жив до 1788, з квітня 1792 до весни 1796 та з літа 1798 до серпня 1799. Тут і закінчив свій земний шлях. Батько Веделя Лук'ян Власович Ведельський (1730—1815) був художником-різьбярем, мав власну майстерню, виготовляв іконостаси. Прізвище композитора Ведель — вірогідно, скорочена форма від Ведельський. Так композитор підписував власноручно написані листи, на прізвище Ведель виписані його військовим документом. Батько ж композитора в листі до київського генерал-губернатора пише: «Маю однородного в себе Артема Ведельського» і підписується: «Київський міщанин Лук'ян Ведельський».
Ведель навчався в Києво-Могилянській Академії до 1787, пройшов курс до класу філософії включно, де здобув ґрунтовну гуманітарну й музичну освіту. В Києво-Могилянській Академії Ведель почав компонувати свої перші музичні твори, диригував студентським хором та оркестром, виступав як соліст і скрипаль. Співак з хору, яким керував Ведель у Академії, розповідав згодом дослідникові В. Аскоченському: «…це був красивий юнак з очима, що випромінювали світло, мав ніжний голос, спокійний характер і надзвичайно тактовний».
1 А. Ведель, "Покаяния отверзи ми двери"
Исполняет вокальный ансамбль Собора Св. Владимира и Ольги в Чикаго
2 Документальний фільм про вбивство видатного українського митця Артемія Веделя (1767-1808), запроторивши його до божевільні.
Друзья находили, что Иван Айвазовский (1817-1900) внешне похож на молодого Пушкина, а преподаватели радовались, что его живописный талант сравним с поэтическим даром Александра Сергеевича. Сам автор "Евгения Онегина", увидев его картины на выставке в 1836 году, признался, что они пробудили в нем воспоминания о счастливой юности. А коллекционер Павел Третьяков, желая купить картину Ивана Айвазовского, писал художнику-маринисту: "Дайте мне вашу волшебную воду, которая передала бы ваш бесподобный талант".
Режиссер: Василий Лапокныш Художник: Михаил Юферов Страна: СССР Производство: Киевская студия художественных фильмов Год: 1953
Премьера: 19 июля 1953 (Киев), 21 июля 1953 (Москва)
Актеры: Мария Литвиненко-Вольгемут, Иван Паторжинский, Елизавета Чавдар, Николай Шелюжко, Михаил Гришко, Виталий Матвеев
Жанр: музыкальный фильм
Экранизация оперы С. Гулака-Артемовского "Запорожец за Дунаем". В 1775 году, после ликвидации запорожской сечи, часть запорожцев в поисках "вольных земель", под влиянием казачьей старшины переселилась за Дунай и попала под власть султанской Турции. Запорожццы вскоре поняли, что обещание старшины поселить их на "вольных землях" оказались обманом, и стали требовать возвращения на родину. Понимая, что запорожцы готовы силой оружия пробиться на родину и что Россия поддерживает требования казаков, турецкий султан вынужден был разрешить им возвратиться на Украину.
Никто из русских художников, кроме Карла Брюллова, не пользовался такой прижизненной славой, как Илья Репин. Современники восхищались его до иллюзии «живыми» портретами и многофигурными жанровыми композициями, артистичной манерой письма, а в социальном плане - умением обозначить самые злободневные проблемы русской жизни.
